![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
chytachДмитро Лиховій, журналіст, головний редактор "Новинарні".
Згадки про обмін Ізраїлем 1027 палестинських в’язнів на одного свого капрала Гілада Шаліта в контексті нинішнього обміну між Україною і Росією — зовсім не аргумент.
Річ у тім, що тоді, у 2011 році, Ізраїль фактично міняв “усіх”. У полоні у арабів більше не було ізраїльтян. Шаліт був єдиний. Тобто Ізраїль міняв так, щоб у полоні у ворога не залишилося ізраїльських військових.
Зараз же ми бачимо, що в нинішньому обміні Росія знову нібито не визнає своєї причетності до війни на Донбасі і залишає понад 100 українських заручників на своїй території і понад 200 – в ОРДЛО.
Москва не передає Україні полонених з Донбасу — спецназівців Корінькова, Глондаря, танкіста Пантюшенка, які залишаються в полоні з початку 2015 року, не видає ще майже дві сотні українських військових – заручників на окупованій території ОРДЛО.
Натомість Росія, крім кримчан, свого агента Вишинського та інших “сепарів” і їхніх поплічників, забирає бойовика “ДНР” Цемаха – тобто того, хто безпосередньо причетний до бойових дій на Донбасі, убивав там українських військових і має пряме відношення до збиття літака МН17. Забирає сепарську терористку Просолову, яка вбила офіцера СБУ Хараберюша. Забирає своїх кадрових військових Агєєва і Гаджиєва, взятих у полон ЗСУ саме на Донбасі.
Звісно, ми дуже раді звільненню Сенцова, Кольченка, Карпюка, військовополонених моряків та інших (загалом 35 осіб).
Обмін 35 на 35. Але це дуже нерівноцінний обмін.
Адже в полоні РФ (поза ОРДЛО) залишаються десятки й сотні українських заручників, яких після цього фактично не буде на кого міняти, якщо говорити про цікавих Путіну персонажів та громадян Росії.
Це і десятки кримських татар, і близько десятка фігурантів справи “кримських диверсантів” (згадайте – Штибліков, Бессарабов, Дудка та інші), і десятки інших українських політв’язнів з материка.
Загалом їх у Росії та Криму – понад 110, каже омбудсман Денисова.
У полоні ОРДЛО залишаються і військові, й цивільні. Згадайте хоча б Стаса Асєєва.
Поставте себе на місце їхніх батьків, дружин, родичів. І ще раз вирахуйте “цінність людських життів” – у цьому обміні, який відбувся, і в тому, який так і не відбувся за довгі роки.
Де тут обмін “всіх на всіх”, як у Мінських угодах і як в Ізраїля з Гіладом Шалітом? Немає й близько.
У обміні 7 вересня, як видно, Путін забрав громадян Росії і тих наших “сепарів”, які йому найцінніші.
Він на цьому наполіг, він уміє шантажувати. Так Путін домігся вигідної йому схеми обміну.
Якщо врахувати, що 24 моряків Путін мав і так звільнити за рішенням трибуналу в Гамбурзі, а Цемах за ґратами мав би величезне значення не лише для України, а й Нідерландів та ЄС, – ось і маємо висновок про програш цього обміну Києвом.
Тобто нинішній обмін – це гуманітарний крок загалом у правильному напрямку.
Але це крок ціною величезних поступок.
Раніше Україна йшла на поступки, укладаючи Мінські угоди. Але то було після Іловайська і під час Дебальцевого.
Що тепер спонукало президента (вже Зеленського) до поступок?
Підправити ситуацію міг би лише наступний обмін (обміни) – зі звільненням заручників, які утримуються в ОРДЛО, в Криму, у Росії.
Але ж надалі в нас фактично НЕМАЄ росіян в “обмінному фонді”, щоб звільнити з Росії понад сотню наших співвітчизників.
Президент Зеленський акцентував на тому, що сьогодні виконано перший етап його домовленостей з Путіним.
Якими будуть наступні поступки? Що ще замовить Путін?..
Згадки про обмін Ізраїлем 1027 палестинських в’язнів на одного свого капрала Гілада Шаліта в контексті нинішнього обміну між Україною і Росією — зовсім не аргумент.
Річ у тім, що тоді, у 2011 році, Ізраїль фактично міняв “усіх”. У полоні у арабів більше не було ізраїльтян. Шаліт був єдиний. Тобто Ізраїль міняв так, щоб у полоні у ворога не залишилося ізраїльських військових.
Зараз же ми бачимо, що в нинішньому обміні Росія знову нібито не визнає своєї причетності до війни на Донбасі і залишає понад 100 українських заручників на своїй території і понад 200 – в ОРДЛО.
Москва не передає Україні полонених з Донбасу — спецназівців Корінькова, Глондаря, танкіста Пантюшенка, які залишаються в полоні з початку 2015 року, не видає ще майже дві сотні українських військових – заручників на окупованій території ОРДЛО.
Натомість Росія, крім кримчан, свого агента Вишинського та інших “сепарів” і їхніх поплічників, забирає бойовика “ДНР” Цемаха – тобто того, хто безпосередньо причетний до бойових дій на Донбасі, убивав там українських військових і має пряме відношення до збиття літака МН17. Забирає сепарську терористку Просолову, яка вбила офіцера СБУ Хараберюша. Забирає своїх кадрових військових Агєєва і Гаджиєва, взятих у полон ЗСУ саме на Донбасі.
Звісно, ми дуже раді звільненню Сенцова, Кольченка, Карпюка, військовополонених моряків та інших (загалом 35 осіб).
Обмін 35 на 35. Але це дуже нерівноцінний обмін.
Адже в полоні РФ (поза ОРДЛО) залишаються десятки й сотні українських заручників, яких після цього фактично не буде на кого міняти, якщо говорити про цікавих Путіну персонажів та громадян Росії.
Це і десятки кримських татар, і близько десятка фігурантів справи “кримських диверсантів” (згадайте – Штибліков, Бессарабов, Дудка та інші), і десятки інших українських політв’язнів з материка.
Загалом їх у Росії та Криму – понад 110, каже омбудсман Денисова.
У полоні ОРДЛО залишаються і військові, й цивільні. Згадайте хоча б Стаса Асєєва.
Поставте себе на місце їхніх батьків, дружин, родичів. І ще раз вирахуйте “цінність людських життів” – у цьому обміні, який відбувся, і в тому, який так і не відбувся за довгі роки.
Де тут обмін “всіх на всіх”, як у Мінських угодах і як в Ізраїля з Гіладом Шалітом? Немає й близько.
У обміні 7 вересня, як видно, Путін забрав громадян Росії і тих наших “сепарів”, які йому найцінніші.
Він на цьому наполіг, він уміє шантажувати. Так Путін домігся вигідної йому схеми обміну.
Якщо врахувати, що 24 моряків Путін мав і так звільнити за рішенням трибуналу в Гамбурзі, а Цемах за ґратами мав би величезне значення не лише для України, а й Нідерландів та ЄС, – ось і маємо висновок про програш цього обміну Києвом.
Тобто нинішній обмін – це гуманітарний крок загалом у правильному напрямку.
Але це крок ціною величезних поступок.
Раніше Україна йшла на поступки, укладаючи Мінські угоди. Але то було після Іловайська і під час Дебальцевого.
Що тепер спонукало президента (вже Зеленського) до поступок?
Підправити ситуацію міг би лише наступний обмін (обміни) – зі звільненням заручників, які утримуються в ОРДЛО, в Криму, у Росії.
Але ж надалі в нас фактично НЕМАЄ росіян в “обмінному фонді”, щоб звільнити з Росії понад сотню наших співвітчизників.
Президент Зеленський акцентував на тому, що сьогодні виконано перший етап його домовленостей з Путіним.
Якими будуть наступні поступки? Що ще замовить Путін?..