Очевидна диктатура, або диктатура очевидного

[chytach]

Гліб Бабіч
Очевидна нова Рада, що приймає закони по заголовку.
Очевидним є сенс – навіщо це робиться.
Очевидні депутати, які щойно затвердили прем’єра і не можуть назвати його прізвище журналістові.
Очевидним є преЗедент, що покрикує на вочевидь дезорієнтованих законодавців в очевидно гопницький манері.
Очевидні хамство, нахабство та торжество некомпетентності.

Ви дивуєтесь тому, що Аваков залишився на своєму місці?
Це очевидно.
Арсен Борисович досі впевнений, що він непогано грає в шахи і звів ситуацію до благополучної патової ситуації.
І він вочевидь помиляється.
Просто зараз його руками належить зробити багато брудної роботи.
А потім його аргументовано і доказово зжеруть, поставивши цю ж роботу в провину. Стандартна, очевидна схема, багаторазово випробувана в минулому столітті минулими гопниками у владі.
До речі, очевидно і цілком ймовірно, що «брудною роботою» стануть багато читачів цього тексту, і так само очевидно й ймовірно – його автор.
І тому очевидно те, навіщо новій владі (начебто смішно, але цілком упевнено) анонсувати «путчі» та інші майдани.
Очевидно, що можливість приймати в автоматичному режимі БУДЬ-ЯКІ закони, навіть при відсутності їх змісту, – величезна спокуса. І очевидно, що ця спокуса подіяла заздалегідь, і буде діяти надалі.
Тому жарт, що вранці можна прокинутися в іншій країні та особисто в іншому статусі або взагалі без статусу, – більше не жарт.
Очевидно, що слова про майбутню диктатуру безглузді. Вона вже настала вчора. Тепер їй треба тільки освоїтися та протестувати систему.
Тому що диктатура – це саме нічим не обмежена влада. І це очевидний факт.

У диктатури будуть і «хороші закони». Нездійсненні або ті, які нікому буде реалізовувати.
Будуть очевидні закони. Будуть закони, що дозволяють плювати на закони, при необхідності.
Але головними будуть ті, що будуть вести до самозбереження диктатури. Бо той, хто сказав «А», завжди доходить до кінця алфавіту.

Чи буває хороша диктатура? Очевидно, що ні.
А на нашій території та в нинішній ситуації – абсолютно ні.
Навіть полум’яні високоосвічені ідеалісти «кращих історичних зразків» диктатур досить швидко перетворювалися в відморожених м’ясників.
А у нас з «кращими» не склалося.

Будь-яка притомна влада хоч і тяжіє до свого максимуму, але все ж зберігає стримуючий баланс для себе самої. Як гарантію від втрати власних «гальм».
Чому? Тому що інстинкт самозбереження. Тому що за «необмеженою владою» наступним етапом майже завжди йде знищення диктатури разом з її диктаторами (є, звичайно, Північна Корея, але цей варіант вам точно не сподобається). Тому необхідність обмеження влади очевидна навіть для самої влади.
Ви ж не забираєте перила вашого балкона, не дивлячись на те, що не збираєтеся з нього стрибати?

Але у нас більш немає обмежень.
Наш варіант очевидно без всяких інстинктів і рефлексів. Їм нізвідки було взятися.
Жителям асфальтового гетто нізвідки взяти інстинкти і рефлекси джунглів. І навпаки.
Тому дійство буде очевидно феєричним, нічим не обмеженим і непередбачуваним в деталях.

А хороша новина все та ж, і вона, як і раніше, хороша.
Вони не розуміють, в якій країні живуть. Зовсім. Тому вони бояться її. Тому нова диктатура з першої години почала боятися свого кінця.
А ми розуміємо.

І справа не в путчу. І навіть не в диктатурі.
А в тому, хто диктує умови, і в тому – кому диктують.
У нас тут сильний дисбаланс. І він не на користь «тих, хто диктує».
Це очевидно. Це – диктатура очевидного.

Ну, і наостанок. У далекому вже 1991 році, на межі розвалу союзу, відбувся такий собі путч. ГКЧП.
Так ось, лідер новоспечених диктаторів Янаєв вислухав по телефону від мудрої людини таку фразу:
«Гена, вся ця ваша комсомольська диктатура розвалиться сама і швидко!..» До речі, так і відбулося. Коли люди просто разом показали, що вони – проти.

А у нас навіть не комсомольська. І ми вже далеко не радянські.
Так що тримайте стрій.

Все буде Україна!